Con eso basta - Iryna Shuvalova

Con eso basta

(Traducción del ucraniano al español
de Katarzyna Mołoniewicz y Abel Murcia)





con eso basta

que alguien me agarre
y me tenga de la mano
en este profundo enero

para que deje de correr de dar vueltas
como la aguja de la brújula
o un animal salvaje en la jaula
de un rincón a otro

la angustia
me ha abierto un agujero en el cuerpo
¿ves? el viento
va metiendo nieve por ahí

¿ves? nuestro futuro
ha dejado huellas en el patio
pero por la noche las ha cubierto la nieve

la estrella sobre nuestras cabezas
solo sabe hacer una cosa: brillar
y nada más

pero con eso basta




цього досить

хтось візьми
і тримай мене за руку
глибоко в цьому січні

інакше я сіпаюсь бігаю
як стрілка компаса по колу
або дикий звірок у клітці
з кутка в куток

моя тривога
виїла в мені діру
бачиш вітер
наносить крізь неї сніг

бачиш наше майбутнє
лишило на подвір’ї сліди
але їх засипало за ніч

зоря над нами
тільки й уміє – світити
а більше нічого

та цього досить



*



bajo el pañuelo

venga acerquemos nuestras cabezas más y más
cubrámonos con un viejo pañuelo
respiremos rápido y en silencio como los pájaros

ahí bajo el pañuelo
nosotros tendremos nieve

porque cuando nieva no hace falta nada más
en el interior del blanco huevo del mundo
es todo tan claro tan sonoro
hay tanta nada hay tanto nadie tanto adonde no apresurarse
tanta no vergüenza de detenerse perplejo

escucha
te digo frente contra frente
aunque entre nosotros en nosotros tras nosotros
ya no haya nada
entre nosotros en nosotros tras nosotros
nos quedará esto

la nieve cayendo bajo el pañuelo
y posándose con un suave susurro




під хусткою

давай зсунемо наші голови близько-близько
накриємося старою хусткою
дихатимемо під нею швидко й нечутно як птахи

там під хусткою
у нас буде сніг

бо коли сніг то більше не треба нічого
всередині білого яйця світу
тоді так ясно так лунко
так нічого не видно так нікого нема
так нікуди поспішати так не соромно розгублено зупинитися

послухай
кажу тобі притулившися лобом до лоба
навіть якщо між нами – у нас – по нас
більше не буде нічого
між нами – у нас – по нас
залишиться це

сніг що іде під хусткою
і з тихим шелестом падає



*



la blusa amarilla

imposible comprar una blusa amarilla

imposible comprar una blusa amarilla porque
comprar una blusa amarilla significa sentirse viva

significa sentirse libre
salir de casa con la cara desnuda
como la mejilla sonrosada del cielo
como el interior de una desvergonzada flor

comprar una blusa amarilla significa sentirse serena
respirar como si no estuvieras tragándote una espada
como si tu cuerpo no fuera un arma sino una suave máquina de amar
como si tus brazos solo hubieran aprendido a abrazar
como si tus hombros solo conocieran las caricias

comprar una blusa amarilla significa sentirse viva
¿pero qué dirán entonces nuestros muertos?
¿menearán las cabezas en un gesto desaprobación?
¿reprimirán la risa ocultando la boca tras el brazo?
¿nos pondrán sus manos livianas e invisibles sobre los hombros
como el sol pone al través en la carretera vacía las traslúcidas sombras de los árboles?

comprar una blusa amarilla
significa encontrar una rasgadura en el tiempo
una fisura una rendija un agujero de ratón
un pasillo estrecho el canal del parto
abrirse camino a través de él con un color violáceo
y llorar al atragantarse con la luz

no tranquilizarse un largo rato
ni siquiera en un cálido abrazo
porque los que quedaron atrás
aún te dan leves palmadas en los talones
dicen ve ve
respira respira

e incluso después
cuando ceremoniosamente llevada
navegas en medio del alboroto de la ciudad
agarrándote con tus pequeños dedos
a la blusa amarilla de tu madre
sus voces
siguen susurrando
a través del ojo de la cerradura
de la refulgente puerta del sol

dicen
ve ve
respira respira

dicen respira respira
vive vive




жовта блузка

не можна купляти жовту блузку

не можна купляти жовту блузку тому що
купити жовту блузку означає почуватися живою

означає почуватися вільною
виходити з дому з обличчям голим
як рожева щока неба
як нутро безстидної квітки

купити жовту блузку означає почуватися тихою
дихати так наче не ковтаєш меча
наче тіло твоє не броня а м’яка машина любові
наче руки твої тільки й навчені – обійматися
плечі твої – тільки й знають бути голубленими

купити жовту блузку означає почуватися живою
а що тоді скажуть наші мертві
чи хитатимуть осудливо головами
чи підсміюватимуться тихцем у рукави
чи кластимуть свої невидимі невагомі руки нам на плечі
як сонце кладе поперек порожнього шосе прозорі тіні дерев

купити жовту блузку
значить знайти проріху в часі
тріщинку шпарку мишачу нірку
вузький коридор родовий канал
пропхнутися крізь нього буряковіючи
й заплакати захлинувшися світлом

довго не стихати
навіть у теплих обіймах
бо ті хто лишився позаду
ще штовхають тебе лагідно під п’яти
кажуть іди іди
дихай дихай

і навіть потому
коли ти врочисто несена
плинеш попри гамір міста
вчепившися пальчиками
в материну жовту блузку
їхні голоси
й далі шепочуть
крізь замкову шпарину
у палахливій брамі сонця

кажуть
іди іди
дихай дихай

кажуть дихай дихай
живи живи



*



ávalon

qué fuertes las palabras que tienes en el puño qué fuertes
qué afiladas férreas como las llaves que abren la puerta de la casa pero con las que
se puede si hace falta golpear a un agresor en la escalera en el oscuro portal
golpearle y echar a correr con la esperanza
de que en la cuarta planta alguien haya repuesto la bombilla de que allí
haya luz de que allí te
abran la puerta

qué pesadas las palabras que tienes qué sangrientas
como las uvas de los huertos celestes que caen
y se estrellan y manchan el empedrado cuando
voy a tu encuentro por las calles
de una ciudad ajena y las calles
de la ciudad ajena están resbaladizas por la sangre
y mis zapatillas blancas también están ensangrentadas
mira

qué punzantes las palabras que tienes qué amenazadoras
como los sarmientos de la zarzamora los manojos de ortigas la achicoria silvestre
aunque espera un momento la achicoria
florece tan tierna tan azul
promete un verano tan sereno como hace tiempo

pero frena… dónde está aquel verano dónde aquella tú
dónde aquellas piernas arañadas por la zarzamora y que bailaban en los campos
tus manzanos ya crecieron hasta el cielo y se secaron
está ávalon triste y mustio sin ellos
y la niebla a su alrededor es cada vez más densa

qué amargas las palabras que tienes qué amargas querido
lloro porque tengo la boca llena de ajenjo
llena tengo la boca de ajenjo y lloro

lloro porque mi ávalon está cubierto por la niebla y porque
el verano al atardecer se encuentra solo como un caballo
no hay quien lo agarre de la brida
no hay quien lo deje en el huerto azul
no hay quien le dé manzanas de su mano

no hay quien y por eso lloro
no hay quien y por eso callo
no hay quien y la luz arriba en la escalera
poco a poco se va consumiendo y apagando




авалон

які міцні ти тримаєш в кулаку слова які міцні
які гострі залізні як ключі що відмикають двері додому але якими
можна за потреби вдарити нападника на сходах у темному під‘їзді
вдарити й побігти сподіваючися
що на четвертому поверсі хтось вкрутив жарівку що там
світло що там тобі
відчинять двері

які ти тримаєш важкі слова які криваві
як виноградини небесних садів що падають
і розбиваються й багрянять бруківку коли
спішу тобі назустріч вулицями
чужого міста а вулиці
чужого міста слизькі від крові
й мої білі кросівки теж у крові
дивися

які ти тримаєш колючі слова які грізні
як ожинові різки кропив‘яні віники петрові батоги
хоча стривай петрові батоги
так лагідно цвітуть так блакитно
таке обіцяють погідне літо як колись

але схаменися - де те літо де та ти
де ожиною подряпані ноги що танцювали в полях
яблуні твої вже до неба доросли і всохли
і тоскно й млосно в авалоні без них
й дедалі густіші вкруг нього тумани

які ти тримаєш гіркі слова які гіркі милий
плачу бо маю повен рот полину
повен маю рот полину тому і плачу

плачу бо авалон мій в тумані і бо
літо стоїть надвечір саме як кінь:
нема кому його взяти за вуздечку
нема кому припнути в синьому саду
нема кому яблуками нагодувати з руки

нема кому тому і плачу
нема кому тому і мовчу
нема кому тому і світло вгорі на сходах
потроху догоряє і гасне



*



la puerta se cierra

cómo amarga eso en tu boca esa palabra ese fruto
verde de un dolor aún pequeño

no has dejado que madurara y por eso
lo tienes que masticar así: duro áspero

inalterable como si estuvieras mordiendo una piedra
y de repente en forma de esquirla de una muela
algo en ti cruje se resquebraja

lo tocas con la desagradable sensación de quien se toca una astilla en el dedo
con el mismo disimulo con la misma vergüenza
el dedo empieza a sangrar un poco

las puertas del vagón se abren y se cierran
se abren y se cierran
se abren y se cierran

y únicamente tú
no te atreves a bajar en ninguna parada




двері зачиняються

як гірчить воно у роті це слово ця зелена
ягода поки ще маленького болю

ти не дала їй визріти а тому
мусиш жувати таку: глевку терпку

непідатливу так наче гризеш камінець
і раптом — шматочком зуба —
щось у тобі тріскає надломлюється

торсаєш його це нещасне почуття як задирку на пальці
так само криючися соромлячися
палець трохи підкровлює

двері вагона відчиняються і зачиняються
відчиняються і зачиняються
відчиняються і зачиняються

і тільки ти
не наважуєшся вийти на жодній із зупинок




***




Iryna Shuvalova, poeta, traductora y profesora universitaria nacida en Kiev. Vive entre Europa y el este de Asia. Es autora de cinco poemarios, de los cuales el titulado каміньсадліс [piedrahuertobosque] (2019) fue proclamado libro del año en Ucrania y la antología кінечні пісні [cantos finales] (2024) fue considerada una “futura obra clásica”. Ha recibido numerosos premios literarios en Ucrania y en el extranjero como poeta y traductora. Sus obras han sido traducidas a más de treinta lenguas. Es coautora de la primera antología de literatura queer de Ucrania y una de las promotoras del primer premio de poesía queer. Es también doctora en estudios eslavos por la Universidad de Cambridge, becaria de los programas Fulbright y Gates Cambridge. Ha sido profesora de la Universidad de Oslo y de la Universidad de Cambridge. Se dedica a divulgar la cultura ucraniana entre diferentes públicos extranjeros como escritora y profesora.


Ірина Шувалова — поетка, перекладачка й дослідниця родом із Києва, яка живе між Європою та Східною Азією. Вона є авторкою пʼяти книг українською, з-поміж яких «каміньсадліс» (2019) було відзначено як поетичну книгу року в Україні, а збірку «кінечні пісні» (2024) названо майбутньою класикою. Шувалову нагороджено численними літературними та перекладацькими преміями в Україні та за кордоном, а її тексти перекладено понад тридцятьма мовами. Вона є співупорядницею першої в Україні антології квір-літератури та співзасновницею першого в країні конкурсу квір-поезії. Шувалова — докторка славістики Кембриджського університету, стипендіатка програм Фулбрайт та Ґейтс Кембридж. Вона викладала в Університеті Осло та Кембриджському університеті. Сьогодні вона продовжує знайомити іноземні аудиторії по всьому світу з українською культурою як письменниця та лекторка.